СЛОБОДО-ПЕТРІВКА (у 18 столітті Петрівка-слобода) – село Гребінківського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Гулаківка, Загребелля, Орлиця, Паризька Комуна. Розташована на правому березі річки Оржиця, за 6 км від районного центру та залізничної станції Гребінка. Територією села проходять колії залізниць київського та черкаського напрямків. 922 жителя (1990).

Село вперше згадується 1773 року. Входила до першої Пирятинської сотні Лубенського полку. З 1781 року – у складі Пирятинського повіту Київського намісництва, 98 хат. У 1787 налічувалось 333 жителів чоловічої статі – кріпаків надвірного радника П.Свічки. 1900 – 349 дворів, 1263 жителів, земська школа, 1910 – 274 двори, 1663 жителя.

У 1843 році в Слободо-Петрівці побував Т. Г. Шевченко.

До 1917 в Слободо - Петрівці діяла двокласна церковнопарафіяльна школа. 1911 на кошти земства зведено нове шкільне приміщення. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1923 – у складі Пирятинського району Прилуцького округу, 2093 жителі. 20.ІХ.1941-20.ІХ.1943 село було окуповано німецько-фашистськими військами. У селі – повна середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, Будинок культури (315 місць), сільський клуб (на 80 місць), бібліотека (12553 одиниць збірників), краєзнавчий музей. За 1982-1989 побудовано їдальню, лазню, сауну, гуртожиток.

Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Кагамлик Г.С.(1923-1943). Під час Великої Вітчизняної війни комсомолець з с. Оржнці виявив доблесть в бою за село Нікольське в Курській області.

1967 у Слободо-Петрівці йому споруджено пам’ятник, 1960 встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку школи, де він навчався 1931-1938. 1956 встановлено: надгробки на братській могилі радянських воїнів, які загинули 1941 при обороні і визволенні 1943 села від гітлерівців, та жертв фашизму, пам’ятник воїнам-односельцям, що полягли під час Великої Вітчизняної війни.

У селі був розташований колгосп їм. Г. С. Кагамлика. який мав 3 336 га аемлі, основний напрям господарства — рільництво, розвинуте тваринництво й рибництво. Видавалася багатотиражна газета «Колгоспне життя»


Хата селянина-бідняка


Червоноармійці перед боєм з петлюрівцями

Перший трактор в селі «Фордзон»

Братська могила


За переказами село було засновано на початку другої половини XVII століття. В цей період йшла національно-визвольна війна українського народу проти шляхетської Польші.
За легендою назва села пішла від того, що нібито наймит пана в селі Городище врятував йому життя, за що пан дарував йому волю і землю на правому березі річки Оржиці. Від цього і походить назва Петрова слобода. Пізніше село стало називатись Слободо-Петрівка. Село вперше згадується в документах за 1773 рік. У 1843 р. в Слободо-Петрівці побував Тарас Григорович Шевченко, неодноразово бував тут відомий український письменник Євген Павлович Гребінка.
Колись на Пирятинщині не було зовсім шкіл, дуже мало було письменних людей. В 1722 році навіть отаман пирятинський, війт і бурмистр замість підписів ставили хрестики. Грамотки в селах були лише в попів та деяких відставних солдат. Школи на Пирятинщині почали створюватись на період XIX століття. Була створена школа в Харківцях. Пізніше в інших селах повіту. Тривалість навчання вимірювалась зимовим стійловим періодом худоби. В Слободо-Петрівці була одна 3-х класна початкова школа, в якій навчалось 33 хлопчики, переважно діти заможних батьків.
За подвірним переписом, проведеним в 1889 році в Слободо-Петрівці та Оржиці налічувалось 218 господарств, з числа яких 30 господарств не мали орної землі. В той час лише один поміщик Свічка мав тисячі десятин землі. Від Лубен аж до Переяслава.
Через село проходить залізниця Київ-Харків (1900-1909 рр.). Трохи раніше була збудована вузькоколійна від Бахмача в напрямку Одеси. За кілька кілометрів від станції Гребінка знаходилась і станція, що спочатку називалась Петрівкою, а потім була перейменована в Оржицю.
За даними на 1910 рік всіх господарств у селі Оржиці і Слободо-Петрівці було 274 з загальним числом жителів 1663. З цього числа було теслярів – 4, столярів – 2, кравців – 4, ковалів – 2, слюсарів – 3, поденщиків – 87, ткачів – 1
Село в довоєнний період
Селянський рух влітку 1905 року охопив двадцять один процент населених пунктів Полтавщини ( 55 волостей ). Цей селянський рух, що передував першій революції 1905 року, не пройшов мимо сіл Слободо-Петрівка, Оржиця і Загребелля. Серед селян розповсюджувались листівки, проводились мітинги. Жителі села Попович Кузьма Панасович, Юрко Іван Іванович з червоними пов'язками ділили землю для безземельних та малоземельних селян. 14 жителів села взяло участь у революції 1905 року.
Напередодні Жовтневої революції Гребінка була великим залізничним вузлом. Розташована на пересіченні важливих магістралей, які проходять через Слободо-Петрівку та Оржицю, вона мала велике економічне і стратегічне значення. На станції працювало багато сільських жителів. Тут були склади з продовольством, обмундируванням, боєприпасами. В роки першої світової війни звідси на фронт відправлялись хліб, патрони, обмундирування. Не випадково під час громадянської війни Гребінка стала ареною жорстоких боїв.
В січні 1918 року в Слободо-Петрівці була встановлена Радянська влада. Але незабаром сюди вступили приведені Центральною Радою кайзерівські війська. За час перебування окупанти дощенту пограбували станцію і навколишні села. Після визволення Гребінки від німецьких зайд 10 листопада 1918 року партизанами і червоним загоном, що наступав з боку Полтави нашу територію зайняли петлюрівці. Житель Слободо-Петрівки більшовик Петро Ященко, що встановлював Радянську владу, був розстріляний петлюрівцями. Та під натиском Червоної Армії і партизанських загонів в січні 1919 року петлюрівці були вигнані.
В районі сіл Городище і Загребелля відбувся бій між червоноармійцями, які висадились на залізниці біля села Оржиця зі сторони Драбова і петлюрівцями, що зайняли позиції на території Городища. 28 загиблих бійців-червоноармійців і партизанів поховано в братській могилі в селі Загребелля, де встановлено пам'ятник.
Відгриміла громадянська війна. В перші дні радянської влади головою сільської ради був обраний Попович Лука Макарович. Земля була роздана селянам. У вересні 1924 року була створена комсомольська ячейка, де першими були Шурдуба Олександр Омелянович, Кагамлик Григорій Вакулович, Морозенко Семен Миколайович. З ініціативи голови сільської ради було утворено буряково-кредитове товариство. В 1927 році в початковій школі створили першу піонерську організацію. В 1928 році утворено Товариство спільного обробітку землі кількістю 14 чоловік. В 1930 році в селі організовано колгосп „Червоний Жовтень”, де першим головою став Олійник Михайло Глібович. Спочатку колгосп був слабким господарством, але він організаційно змінювався, вагомішим ставав трудодень. В середині 40-х років в колгоспі було 280 голів коней, корови, свині, воли. З кожним роком ставало дедалі більше плугів, борін, сівалок. Працювала парова машина, коло якої довгий час трудився машиністом Коваленко Іван Петрович.
В 1934 ланка Власко Олександри Прокопівни одержала по 370 цнт. Буряків з 1 га, за що вона і Мороз Олександра Степанівна були нагороджені медалями „За трудову відзнаку”. В 1937 році ланка Стельник Ганни Олексіївни одержала по 500 цнт. цукрових буряків з гектара.
В 1939 році ланкова Мороз Наталка Іванівна і конюх Радченко Андріян Павлович стали учасниками всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Велика Вітчизняна війна
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, багато робітників, колгоспників, службовців влилися в ряди Радянської Армії. Для боротьби з ворогом в області було організовано 44 батальйони, що об'єднували близько 9 тисяч бійців і командирів. З допомогою ЦК КП(б)У готувалися сили для підпільної і партизанської боротьби. Багато людей працювало на спорудженні оборонних укріплень. Переборюючи великі труднощі, колгоспники до вторгнення фашистів зібрали 90,3 % врожаю зернових.
Коли лінія фронту наблизилась до Полтавщини, було проведено велику роботу по евакуації устаткування, майна, людей у східні райони країни. У вересні 1941 року територію області окупували німецькі загарбники, які встановили людиноненависницький режим воєнної диктатури і кривавого терору.
Але вже з перших днів окупації трудящі області під керівництвом підпільного обкому партії, очолюваного С.Ф. Кондратенком і Г. Ф. Яценком розгорнули підпільну і партизанську боротьбу проти окупантів. В містах і селах області активно діяли численні підпільні групи.
Наш земляк, Григорій Кагамлик, уродженець села Оржиця, нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу і орденом Леніна посмертно. Він здійснив свій подвиг на Курській землі, віддавши своє життя за перемогу над ворогом.